"Наш край - історії скарбниця"  

Краєзнавча подорож сторінками історії сіл Ісківець та Пуленець.

  Ісківці село козацьке. Вперше село Ісківці згадується під назвою Юсківці у 1602 році і реєстрі населених пунктів, що належали князям Вишневецьким. Засновником його легенди і перекази називають лицаря-запорожця Юська, якому вдалося вирватися з тяжкої турецької неволі і оселитися на берегах тихоплинного Сліпороду. 

     Світ же дізнався про Юсківці завдяки топографічній карті Гійома Левасера де Боплана, вміщений і його унікальній праці "Опис України", що видана у Франції в 1650 році.

   Із 1655-р частиною сільських земель тут володів Мгарський монастир, який купив їх у Марії Бутихи. 1627 року поблизу села побудована Юсківська пустинь. Універсалом лубенського полковника Андрія Марковича від  території надана на ранг Лукомського сотникові Мартину Калинцю. Із 1781-р входить до Лубенського повіту Київського намісництва, з 1802-р - Полтавської губернії. 

      Село у ХIX столітті - одне з небагатьох в Україні, населення, побут, традиції і звичаї якого детально описані етнографами, фольклористами, краєзнавцями та істориками Олександром Афанасьєвим-Чужбинським, Матвієм Номисом, Василем Милорадовичем, Олександром Лазаревським. Не залишилося воно поза увагою відомих українських письменників Євгена Гребінки, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка.

    Великий Кобзар приїздив сюди до свого товариша, відомого поета і етнографа Олександра Степановича Афанасьєва-Чужбинського у 1843, 1845,1846 роках. У1959-р в центрі села встановлено погруддя Т.Г. Шевченка. Народним пам'ятником світлій та щирій дружбі Чужбинського та Шевченка стала відновлена "Тарасова криниця", з якої поет полюбляв пити воду. Щороку в останню неділю травня відбувається літератературно-мистецьке свято "В сім'ї вольній, новій".

   Іменем О.С. Афанасьєва -Чужбинського названа тут вулиця, на приміщенні будинку культури облаштовано меморіальну дошку на його честь. Про життя і творчість видатного земляка розповідають експозиції шкільного музею. 

   Із 1923 року село носить назву Ісківці входить до складу Лубенського округу.  Подальший розвиток села припинився у жахливі 1932-33 роки, що забрали життя майже 200 односельців.

    Наближалась Велика Вітчизняна війна. За спогадами старожилів у 1941-р з місцевих господарств до армії забрано спеціально вирощених і підготовлених коней зі збруєю та возами-тачанками. У квітні 1942-р на околицях села з'явилася  група радянських десантників, якою було знищено понад двадцяти фашистів та запроданців-поліцаїв. Гітлерівці намагалися захопити сміливців, але їм неодноразово вдавалося вириватися з оточення. З того часу водосховище біля села Пуленці називається озеро Десантників. Мужньо захищали ісківчани Батьківщину на фронтах війни, з вогненних шляхів які 195 людей не повернулося живими.

    Після визволення у вересні 1943-р радянськими військами розорено війною село узялися до відбудови. Відновили роботу школа, ветлікарня, ощадкаса, пошта, магазин. Розквітом села, стали 70-80-і роки ХХ ст, коли колективне господарство очолив Іван Іванович Ручка. 

   Побудовані нові житлові будинки, прокладено водогін, заасфальтовано центральні вулиці, проведено газифікацію сільських приміщень. Окрасою села стали перші двоповерхівки, зведені адміністративний будинок, торговельний комплекс та дитячий садок. Введено в дію нове приміщення  середньої школи, на фасаді якої встановлено меморіальну дошку на честь І.І. Ручки.

  Багато відомих людей народилися у цьому краї, кандидат технічних наук В.І.Клименко, літератори М.В. Костенко, О.І. Рось, М.І. Галіченко.

   Добре знаний за межами району народний фольклорний ансамбль "Горлиця" під керівництвом В.П. Галіченко, в репертуарі якого є чимало пісень, створених самодіяльним композитором С.М. Козачковим на слова місцевих авторів. 

   Взірцем для односельців назавжди залишиться подвиг земляків Володимира Ластовецького котрий поліг на полі бою на чужій Афганській землі, також схиляємо голови в знак глибокої пошани до загиблих воїнів Терпая Михайла Михайловича та Легушу Руслана Григоровича які з перших днів війни пішли на фронт захищати Україну.

   Історія села є невіддільна частина історії нашої держави з усіма її труднощами, негараздами і здобутками. Але життя триває... і в хвилини радості і смутку, якби далеко не закидала нас доля від рідних місць ми завжди повертаємося в рідне село, до вічного, невичерпного джерела нашої наснаги і сили.